07 – Мiф (2006).

 

Альбом ещё не вышел…

 

Частина 1 - Всесвiт

1. Древо свiту

 

Свiтове дерево уособлює в собi єднiсть усього свiту. Це своєрiдна модель всесвiту й людини, де для кожної iстоти, предмета чи явища є своє мiсце. Це також посередник мiж свiтами, своєрiдна дорога, мiст, драбина, якими можна перейти до свiту богiв або в потойбiччя.Про древо життя у свiтi створено безлiч легенд.

Українська легенда про створення свiту: у стародавнi часи не було нi неба, нi землi, лише синє море. На тiм морi стояло дерево (явiр чи сосна). На деревi три птахи радили раду: як снувати свiт? Один птах упiрнув у море – винiс золотий камiнь. Другий пiрнув – винiс срiбний камiнь, третiй – мiдний. Iз золотого стало сонце, срiбного – мiсяць, мiдного – зорi.

 

 

О. Волох

Ой у синьому морi,

У безкрайнiй водi

Там де неба нема,

Де немає землi.

 

Стоїть явiр молодий

Стоїть явiр стрункий.

Iз корiнням мiцним

Iз гiллям чарiвним

 

Ой на яворi тому

Сидять три птахи.

Раду радять птахи

Як свiт створити*

-

Треба птахам

У море пирнати

У море пирнати

Камiння доставати

-

Перший птах

Пирнув глибоко

Винiс камiнь

- чисте золото

 

Другий птах

пирнув глибоко

Винiс камiнь –

Срiбне око

 

Третiй птах

Пирнув глибоко

Винiс мiдний

Камiнь сокiл.

-

З золотого каменю

Сонце стало

Сонце стало

Свiт осяяло

 

З срiбного каменю

Мiсяць став

Навколо роздивися

Нiч опанував

 

З мiдного каменю

Зоря з`явилася

В мiсяць закохалася

З Сонцем породнилася.

 

2. Мiсяць

 

Мiсяць пов`язували з жiноцтвом, таємним знанням, з нiчним проростанням рослинностi. Мiсяць також символ судженого, вiн наречений або ж таємний коханець зорi. Бiлий камiнь у фольклорi – центр свiтобудови й уособлення мiсяця. Бiлий камiнь посеред води – це повний мiсяць у бездонних небесах. Так само камiнь, що його кладе у гнiздо сокiл, який сидить на вершечку древа названого свiтовим

 

О. Волох

Мати Ніч простягла крила – чорні, чорнi.

Крила тінню вкрили землю. Місяць повний

Проглядає кріз залізні - пера Нічки.

Вітер подихом важким - гасить свічки.

 

Мiсяць вийшов, зорю кличе.

Хвороби збирає,

Сни розкидає,

Рослини плекає,

Ранком зникає

 

Мати Нiч – це хвилi темнi - неба води.

Мiсяць - камiнь серед моря - у безоднi.

Сяє свiтом бiлий камiнь - в водах нiчки.

Хвилi камiнь обiймаюсь – гаснуть свiчки.

 

Мiсяць вийшов, зорю кличе.

Хвороби збирає,

Сни розкидає,

Рослини плекає,

Ранком зникає

 

3. Вiтер

 

Вiтер – це, передусiм вiльний простiр. За стародавнiми уявленнями, повiтря асоцiювалося з порожнечею, а згодом – iз мiсткiстю, в який опинилися першостворенi речi – небеснi свiтила, рослини, iстоти. У вiруваннях українського народу з вiтром пов`язана символiка народження I смертi. Вiтер, вихор, ураган ототожнюються  в народних уявленнях iз рiзними демонiчними образами, особливо iз «заставними» мерцями – самогубцями, вiшальниками, утопленниками, рiзного роду нечистою силою.

 

 

О. Волох

Обрій – вирій. Видноколо.

Видноколо – небокрай.

Мріє-марить темний вітер

Про свою печаль.

 

- Ой, чи доля, чи недоля?

Поталанить вмерти в полі?

Поталанить вмерти в полі?

Впасти в землекрай?

 

Первтілитись на трави,

Соковиті і жилаві.

З холодами померти

Та з водою утекти?

 

І почула пісню вітру доля синьокрила.

Пожаліла темний вітер

І в полі вбила.

 

Вітра кров дощами впала.

В землю впала – пил прибила.

Вітер руки в небо тягне

Молоденьким гіллям.

Посміхається щасл иво,

Розмовля з птахами.

 

Та прийшов вогонь шалений,

Розпочав свій танок.

Спалахнуло сухе гілля.

Темним вітром стало.

 

Обрій-вирій. Видноколо.

Видноколо – небокрай.

Стогне – плаче темний вітер

Про свою печаль.

 

4. Вогняний змiй

 

Вогонь може бути земний або небесний. Горiння рiзноманiтних предметiв бачили як поглинання їжи якоюсь химерною iстотою, наприклад змiєм. В українськiй обрядовостi вогонь  - це засiб, що оберiгає Людину i допомагає їй.

 

Т. Сизевич/ О. Волох

Мить, як блискавка

небо розтрощило,

Сонце і хмари

зникли в темрявi,

Крила димнi

як павутіння,

Тінню легкою

лягають повільно

на гори і доли.

Змiй вогняний

виринає з пластів

Стародавніх твоїх замовлянь,

Земле.

 

Мить, як блискавка

Небо розтрощило

Зiрки й мiсяц

Зникли на небi

Крила димнi

Ciрим пiр`ям

Нiч прикрасили

Лiтають повiльно

Над степом та лiсом

Змiй вогняний

вилiтае iз хмар

Стародавніх твоїх снiв

Небо

 

 

5. Веселка

 

Є легенда, що веселека – це шлях до неба, велетенський мiст. Мiст з`єднує свiти (цей i той), людськi стани. По символiчному мосту йдуть до нас сонце, весна, кохання.

 

О. Лукiна/ О. Волох

Доля ходить тихо

Заглядає у вiкна

Скляним намистом

Сипле на мости. 

Я йду слідом

За долею слiдом

Скляне намисто

Тримаю у руцi

 

Загубилась я мiж свiтами

Загубилась мiж берегами

Загубилась я на мосту

Намисто збирала

З моста майже впала.

Та птахи пiдхопили

Впасти не дали

 

 

 

Життя ходить тихо

Заглядає у вiкна

Глиняним намистом

Сипле на мости. 

Я йду слідом

За життям слiдом

Глиняне намисто

тримаю у руцi

Мрiя ходить тихо

Загляда у вiкна

Срiбгим намисто

сипле на мости

Я йду слiдом

За мрiею слiдом

Срiбне намисто

тримаю у руцi 

 

 

6. Велика вода

Життя й здоров`я, очищення й кохання – ось основнi гранi цього символу. Вода також часто виступає посередником мiж свiтом живих i потойбiччям, засобом для розкриття майбутнього. Вода iснувала ще до створення свiту, тому вона є символом вiчнностi й заодно плинностi часу.

 

О. Лукiна

 

Далі одведи біди, доля

Далi  - в край води

Де була біда ляже вода

Переболить

Убiжить вода – стану чиста

Течiя дзвенить

 

 

7. Камiнь

Камiнь iснував iше тодi, коли не було нiчого, а була лише сама вода. Камiнь перебував посеред первiсних вод, i з нього священi птахи створили землю й небеснi свiтила.

 

Т. Сизевич/ О. Волох

 

Над бурхливою водою

Тихо птахи закружили

I пташиним дивним танком

Хвилi тi приворожили

 

Хвилi тихо уляглися

Iз води пiднявся камiнь

Бiлий камiнь – око свiту

На нього птахи злiтають

 

Опустилися на камiнь

Та дзьобами iз залiза

Розтрощили бiлий камiнь

На зорi, сонце й мiсяць

 

 

 

 

Частина 2 – iстоти

 

1. Русалка

 

Русалки живуть у лiсах та полях – скрiзь, де колись ховали небiжчикiв, якi наклали на себе руки, й померли наглою смертю. Русалка загадує премудрi загадки, як iстота, яка вийшла з потойбiччя, звiдси її «нелюдськi» знання й бажання випробувати Людину, а потiм звести зi свiту.

 

О. Волох

Рiчка бiжить

Вода шумить

Рiчка спiває

Вода закликає

- Пiдiйди!

 

Русалчини очi у тiй водi

Русалчини коси у тiй водi

Русалчини сльози у тiй водi

Русалчини спiви: “Пiдiйди! Пiдiйди!”

 

Вода шепотить

Латаття дзвенить

Вода спiває

Латаття закликає

- Пiдiйди!

 

Пiсок шумить

Рiчка не спить

Пiсок спiває

Рiчка закликає

- Пiдiйди

 

Трава шумить

Хвиля дзвенить

Трава спiває

Хвиля закликає

-Пiдiйди!

 

Камiння мовчить

Листя шепотить

Камiння дрiмає

Листя закликає

-Пiдiйди!

 

Мiсяць дзвенить

Вiтер шумить

Мiсяць спiває

Вiтер закликає

-Пiдiйди!

 

Риба мовчить

Гiлля шепотить

Риба дрiмає

Гiлля закликає

-Пiдiйди!

 

 

 

2. Потерчата

 

Дiти, яки народилися неживими, в Українi називають потерчатами. Хто почує голос потерчати, повинен пожалiти нещасну душу: кинути хустину, рушник або шматок полотна i дати iм`я дитинi. Коли ж таку дитину за сiм рокiв нiхто не пожалiє, вона стає мавкою.

 

О. Волох

Нема

Нiкого й нiчого нема

На шляху нiкого нема

Крiм вороння

I сiрого пилу

Пилу з могили

А могила чия?

Дитини малої

Що не жила

не спала

не їла

не пила

Нема

Нiкого й нiчого нема

На шляху нiкого нема

Та чути голос

Голос дитини

А голос пита

Що тей голос пита?

Голос дитини пита

На iм`я

На хустинку

На рушник

На слiзинку

 

Хто пожалiє

Малу дитину

Хто о тдасть

Бiлу хустину

Iм`ям назве

Вiд мавок забере?

 

Нема

Нiкого й нiчого нема

На шляху нiкого нема

Крiм вороння

I пилу з могили

З могили дитини,

що марно чека

Що не жила

не спала

не їла

не пила

 

 

Нема

Нiкого й нiчого нема

На шляху нiкого нема

Лиш роки –кроки

Дитини кроки

Що тихо чека

На що чека?

На що та дитина чека

На iм`я

та хустинку

чи рушник

чи слiзину

 

 

 

3. Вiдьма

 

Природа вiдьми подвiйна: з одного боку, вона належить до потойбiччя; з iншого – до свiту людей. За найдавнiших часiв вiдьмами називали жiнок, якi зберiгали таємнi знання про свiт i людину.

 

О. Волох

Вона бачить

Дивнi сни

Вона мрiє

Про часи

Минули й майбутнi

 

Дзеркало

Сухе латаття

Пил з дороги

I багаття

Допоможуть їй

 

Спiви, шепiт,

Краплi кровi

Мiсяць повний

Око долi

Чаклує вночи

 

Вона – вiдьма.

Вона – вiльна

 

Птахи, вiтер,

Нiчнi дзвони

М`якi крила

Гострий погляд

Завжди сама

 

Приверне

I зачаклує

Знайде, спряче

Вилiкує

Все може вона

 

Вода, вiтер,

Камнi, трави

Дерева, пiсок

I хмари

Заспiвають їй

 

Вона - вiдьма

Вона – вiльна

 

Звiри, птахи,

Листя, мари,

Дощ i вiтер,

На питання

Вiдповiдають їй

 

Крок за кроком

Рухи плавнї

Та по колу

Раз за разом

Танцює вона

 

Не заплаче

Не всмiхнеться

Не вскочить

Не обернеться

Чаклує вона

 

 

 

4. Риба

 

Риба живе у водi, а вода – це праматiр свiту. Риба символiзує життя, очищення, родючисть. У снах риба вiщує жiнцi народження дитини. В Українi шанують мiфiчну рибу, яка була «спервовiку»: вона все бачила, все знає, що є i що буде, щей має стати свiдком кiнця свiту.

 

О. Волох

Хвиля до хвилi

Пiна до пiни

Вiтер до вiтру

Вода до води

 

Сiль до солi

Перли до перлiв

В морi царює

Риба

 

День згасає

У море пирнає

Його ковтає

Риба

 

Нiч вiдквiтає

У морi зникає

Її ковтає

Риба

 

5. Мак

 

Символiзує зв`язок зi свiтом мертвих, є знаком спокою, смертельного сну.

 

О. Волох

У червонi пелюстки

Одягаються сни

У зеленi листи

Взуваються сни

 

Ходять по свiту

Краплини бiлi

Падають з крил

В очи - засинай

 

Сни ведуть за собою

В мiсто, де немае болю

Де немае слiз та горя

Де туман ковтае море

 

Тихо спiвають

Розповiдають

Шепiт тихий

Каже - засинай

 

 

6. Лiсовик

 

За давнiх часiв люди вважали, що в лiсi живуть боги. Там же, в лiсi, нiбито розташовувалася країна померлих предкiв – вирiй. Для первiсного суспiльства й самi дерева були богами, згодом стали вважати, що дерево є мiсцем помешкання духа, звiдки вiн може вийти, а потiм увiйти у iнше дерево. Тодi з`явився лiсовик – лiсовий дух, цар звiрiв i володар рослин; нарешi – господар лiсу.

 

О. Волох

З дерева вийде

В дерево ввiйде

Дух

 

Листям зеленим

Старою корою

Дух

 

Вовком хижим

Сiрою мишею

Дух

 

Вирiю страж

Лicу хазяїн

Дух

 

 

7. Домовик

 

Домовик i допомагає, i шкодить людям. Як i всi духи, вiн дуже любить, коли до нього ставляться з увагою i розумiнням.  Хата сприймалась як зменшений свiт. Домовик – це хатнiй бог. Третього березня домовик скидає з себе стару шкiру. В цей день вiн є небезпечним навiть для своїх домашнiх, яких вiн не впiзнає

 

Т. Сизевич

Народила мать-природа

на початку березня

Оберiг домiвки-хати

Чи якогось телепня

 

Вiн створив власний свiт

I себе поставив богом

Береже святий порiг

I пишається порогом

 

Поважають чаклуна

З розумiнням ставляться

I за це наш домовик

Щиро посмiхається

 

А на третiй день весни

Вiн стару скидає шкiру

I стає домовичок

Злим, страшнiшим того звiра