Її чотири обличчя

Спів про чотири обличчя сили, що витоком є світу творіння і нищення.

Её четыре обличья

Песнь про четыре обличья силы, творящей и разрушающей мир.

Частина 1. Ніч

Ніч сильніша за день. Коли тобі потрібна сила, звертайся до ночі.

Часть 1. Ночь

Ночь сильнее дня. Если тебе нужна сила, обращайся к ночи.

Зоряні вовки

Олёна Лукіна (Ёлка)

Стиглим зіллям, димом сизим

Стихла пісня. Ночі крила

Затулили, застелили ліс.

Закривавили, забили

Дві вовчиці хижі, сирі

Струнких олениць.

Мертвих кинули на плечі,

На алтар знесли.

До зорі молились,

Після – зорями зійшли

Ті вовчиці в сине небо.

Та і з той пори

В пітьмі лиш

Вони дорогу вкажуть,

Зоряні вовки.

Звёздные волки

Елена Лукина (Ёлка)

Зрелым зельем, дымом сизым

Стихла песня. Ночи крылья

Чуть прикрыли, застелили лес.

Окровавили, забили

Две волчицы молодые

Стройных олениц.

Мёртвых бросили на плечи,

На алтарь снесли.

До зари молились,

После – звёздами взошли

Те волчицы в сине небо.

Так вот с той поры

В темноте

Нам путь укажут

Звёздные волки.

Таємний час

Тетяна Сизевич

Сонце сідає

За обрій мрій.

День поступається

Місцем ночі.

Ніч – володарка

Усіх стихій.

Злам буття

Відбивається в ночі.

Так збирайтесь

Навколо ночі,

Мрії, чари,

Магічні сни.

Тільки ніч

Здійснить замовляння.

Вдень же буде

Усе навпаки.

Ніч – час обрядів

І замовлянь,

Час прозріння

І час надій.

Ніч відверне

Навалу наслань,

Таємницю

Розкриє подій.

Время таинства

Татьяна Сизевич

Прячется солнце

За скалы мечтаний.

День уступает

Место ночи,

Ночь – властелин

Всех известных стихий.

Излом бытия

Отражается в ночи.

Собирайтесь же

Возле ночи,

Все мечты

И волшебные сны.

Только ночь

Исполнит желанья.

День сотрёт

Все наши мечты.

Ночь – это время

Обрядов и плачей,

Время прозрения

И надежд.

Ночь защитит

От всяких проклятий,

И тайну событий

Откроет ночь.

Хто вона?

Олександра Сизевич (Слепая)

Мертвим деревом стоїть,

Тінню чорною летить,

Простирадлом обгорта,

В темний танок заклика.

Хто вона? Ніченька…

Танцюй! Спiвай!

Мандруй! Лiтай!

На шляху каменем лежить,

Звіром хижим біжить,

Пісню ніжну співа,

В темний танок заклика.

Кто она?

Александра Сизевич (Слепая)

Мёртвым деревом стоит,

Тенью чёрною летит,

Покрывалом укрывает,

Тёмным танцем увлекает.

Кто она? Ноченька…

Танцуй! Пой!

Лети!

На дороге камнем ляжет,

Зверем хищным побежит,

Песню нежную затянет,

В тёмный танец зазывает.

Частина 2. Мертві

Мертвий сильніший за живого. Коли тобі потрібна сила, звертайся до мертвих.

Часть 2. Мёртвые

Мёртвый сильнее живого. Если тебе нужна сила, обращайся к мёртвым.

Танок

Олександра Сизевич (Слепая)

Чорна – земле.

Чорна – стежка.

Йду по стежці –

Боса, мертва.

В землю – йду в землю.

Загинула! Молода!

Молода загинула,

Світ цей кинула.

З землі вийшла –

В землю пішла.

Чорна – стежка.

Тихі – кроки.

Йду по стежці –

Боса, мертва.

В землю – йду в землю.

Чорна – земле.

Тихий – ранок.

З горем – танок.

Мертва – йду в землю.

Танец

Александра Сизевич (Слепая)

Чёрная – земля.

Чёрная – тропа.

Иду по тропе –

Босая и мёртвая.

В землю – иду в землю.

Погибла! Молодая!

Молодая погибла,

Из мира ушла.

Из земли вышла –

В землю ушла.

Чёрная – тропка.

Тихие – шаги.

Иду по тропе я –

Босая и мёртвая.

В землю – иду в землю.

Чёрная – земля.

Тихое – утро.

С горем – танец.

Мёртвая – иду в землю.

Утоплена

Олександра Сизевич (Слепая)

Мряка! Мряка!

Важко дихати!

Темінь волога

Стискає груди.

Мертва, мертва –

Важко повірити,

Та долю не зміниш –

Я вже не з людьми.

Хвилі, хвилі –

Сирі, свинцеві –

Тіло моє перегортають.

Вода, вода –

Вода холодна –

Коси мої розплітає.

Течія, течія річки

Струмкої

Мене з собою забирає.

Річенька-річка

Об гостре каміння

Шкіру мою розриває.

Місяць у водне

Дивиться дзеркало,

Та й у вічах моїх

Відбивається.

Риби, риби

Кружляють навколо,

Легко пальців

Моїх торкаються.

Ой, як сумно мені

Й самотньо.

Вічність –

Це холодна вода.

Утопленница

Александра Сизевич (Слепая)

Туман! Туман!

Трудно дышать!

Влажная темень

Сжимает грудь.

Мёртвая, мёртвая –

Трудно поверить,

Судьбу не изменишь –

Я уже не с людьми.

Волны, волны –

Свинцовые, серые –

Тело колышут моё.

Вода, вода –

Холодная вода –

Косы мои расплетает.

Течение речки

Стремительной, быстрой

Меня с собой забирает.

Реченька-речка

Об острые камни

Кожу мою разрывает.

Месяц в хрустальное

Смотрится зеркало

И в глазах моих

Отражается.

Рыбы, рыбы

Кружатся рядом,

С лёгкостью пальцев

Моих касаясь.

Ой, как грустно мне

И одиноко.

Вечность –

Вода холодная.

Нявка

Валентина Сизевич

Чути нікого,

Прозорість навколо,

Але хтось

На сопілці грає,

Немов у танок закликає.

Щасливі дівочі співи

З усіх боків оточили.

Красу відчуваєш,

Захоплений звуком.

Жах передбачаєш

Серцевим стуком.

Бажання побачити,

Зустрічі страх.

Над щастям пісні

Літа смерті птах.

Сум колисає,

Тому що ніколи

Вже не побачить

Стрічки шовкові.

Несуть думку смерті,

А страх поряд з ними.

Є вищий,

Сильніший

І тиші вірний.

Здавалось, що сон.

Лякає, що правда –

Казки стогін,

І сльози порада?

Усопший

Валентина Сизевич

Как будто ни звука,

Прозрачность кругом,

Но кто-то играет

Вдали на сопилке,

Как будто зовёт танцевать.

Счастливые девичьи песни

Со всех сторон окружили.

Красу ты чувствуешь,

Звучаньем увлечён,

А страх предчувствуешь

Сердечным стуком.

Желание увидеть,

Встречи страх.

Над счастьем песни

Летает птица смерти.

Грусть нас баюкает,

Ведь никогда

Мы не увидим

Шёлковые ленты.

Мысли о смерти,

Страх рядом с ними.

Есть кто-то высший,

Намного сильнее,

И тишине вернее.

Казалось, что сон.

Пугает, а что, если правда –

И сказки стон,

И слезы утешенья?

Частина 3. Звір

Звір сильніший за людину. Коли тобі потрібна сила, звертайся до звіра.

Часть 3. Зверь

Зверь сильнее человека. Если тебе нужна сила, обращайся к зверю.

Гадюко

Олександра Сизевич (Слепая)

Шелестить трава

З ранку до ночі:

– Ой, зміє-гадюко,

Бережи очі!

Вечір дзвінкий,

Легки кроки.

Отрута безсила,

Хоч боси ноги.

Голка гостра,

Нитка сувора.

Кістка жовта,

Очі були чорні.

Сила гадючиних очей

Замовленим кільцем

Стає.

Шелестить трава

З ранку до ночі:

– Ой, зміє-гадюко,

Де твої очі?

Гадюка

Александра Сизевич (Слепая)

Шелестит трава

С утра до ночи:

– Береги глаза,

Гадюка-змея!

Вечер звонкий,

Шаги невесомы.

Яд бессилен,

Хоть ноги босы.

Игла острая,

Суровая нитка.

Кость жёлтая,

Глаза были чёрные.

Сила гадючьих очей

Заколдованным кольцом

Встаёт.

Шелестит трава

С утра до ночи:

– Ой, гадюка-змея,

Где ж твои очи?

Вовки

Тетяна Сизевич

Вовки у зграї –

Природньо, звичайно.

Очі зеленими

Зорями в хащі.

Вовки у зграї –

Володарі лісу.

Жах навівають,

Виють у степу.

Вовки у зграї –

Могутньо і страшно.

Уберегтись

Від зубів неможливо.

Вовки у зграї –

Сіра лавина.

Чи збережеш ти

Коня свого, путник?

Вовки у зграї –

Істота єдина.

Волки

Татьяна Сизевич

Стая волков –

Так природе привычно.

Очи зеленими

Звёздами в чаще.

Стая волков –

Вот властители леса.

Страх навевают,

Воют в потемках.

Стая волков –

Это мощь, это ужас.

И убежать

От зубов невозможно.

Стая волков –

Это силы лавина.

Убережешь ли

Коня ты, о путник?

Стая волков –

Это зверь неделимый.

Вороне

Олёна Лукіна (Ёлка)

Вороне-брате,

Вороне-сину,

Стань на крила –

Злети до хмари!

Вітер кричить!

Вітер кличе!

Вороне-воїн, до болі!

До бою!

Ввись! Рвись!

Там, де небо,

Дочку побачиш.

Вмерла дитина,

Без мами плаче.

Вороне чорний,

Брате, друже,

Дай їй, як іграшку,

Мою душу!

Хай собі низкою

Скелець грає,

Доки нас знову

Ніч об’єднає.

Вороне-пташе

Чорноокий,

З гори впади каменем –

Дай мені спокій.

Вороне-брате,

Вороне-сину,

Стань на крила –

Дай мені силу!

Ворон

Елена Лукина (Ёлка)

О, брат мой ворон,

О, ворон, сын мой,

Встань ты на крылья,

Взлети выше тучи!

Ветер кричит!

Ветер кличет!

О, ворон-воин, к боли!

К бою!

Ввысь! Рвись!

Там, где небо,

Ты дочку увидишь.

Умер ребенок,

Без мамы плачет.

О, чёрный ворон,

Брат мой и друг мой,

Дай, как игрушку,

Ей мою душу!

Пусть под скалою

Волны играют,

Пока нас снова

Ночь не соединит.

О, ворон –

Птица моя черноокая,

Камнем с горы упади –

Дай мне покой.

О, брат мой ворон,

О, ворон, сын мой,

Встань на крылья,

Дай мне силу!

Частина 4. Жінка

Жінка сильніша за чоловіка. Коли тобі потрібна сила, звертайся до жінки.

Часть 4. Женщина

Женщина сильнее мужчины. Если тебе нужна сила, обращайся к женщине.

З льоду й води

Олёна Лукіна (Ёлка)

Край землі,

Засипана снігом,

З льоду й води,

Жінка біла

Хижо стоїть.

Їй і досі люди

Носять жертви –

Досi, досi

До легких рук

Вкладають мертвих:

– У небо зведи!

Посмішка злая:

– Я лише граю,

Як може – злетить!

А я на порозі стану,

Руки розкину.

А я на сторожі стану –

Схоплю, перестріну.

Понад прірвою

Жінка біла

Закривавлені

Очі закрила

Новому з смертних:

– Спи! Вже спиш?

В спину штовхає.

З краю в безкрає.

– Може й злетиш!

Изо льда и воды

Елена Лукина (Ёлка)

На краю земли,

Засыпанная снегом,

Изо льда и воды,

Белая женщина

Хищно стоит.

Ей до сих пор люди

Приносят жертвы –

До сих пор, до сих пор

В лёгкие руки

Вкладывают мёртвых:

– Проводи на небо!

Усмешка злая:

– Я только играю,

Если может – взлетит!

А я на пороге встану,

Руки раскину.

А я на страже встану –

Перехвачу по дороге.

Над обривом

Женщина белая

Окровавленные

Глаза закрыла

Новому смертному:

– Спи! Уже спишь?

В спину толкает.

С края в бескрайнее.

– Может, взлетишь!

Самозпалена

Олександра Сизевич (Слепая)

Образи – образи,

Кривди – спогади,

Важкими краплями

В пам’ять падають.

Чорним золотом

Серце повниться.

Спалахне вогонь –

Не врятується

Ніхто!

Не врятується ніхто!

Від вогненої жінки

Не врятується ніхто!

Горить земля,

Горить трава.

Горять люди,

Горять звіри.

Горить небо,

Горить вітер.

Горить вода.

Летить вогнена жінка.

Обезсилена з неба впала –

Чорна ластівка.

Самозпалена.

Самосожжённая

Александра Сизевич (Слепая)

Обиды – образы,

Обманы – воспоминания,

Тяжёлыми каплями

В память падают.

Чёрным золотом

Сердце полнится.

Вспыхнет огонь –

Не спасётся

Никто!

Не спасётся никто!

От огненной  женщины

Не спасётся никто!

Горит земля,

Горит трава.

Горят люди,

Горят звери.

Горит небо,

Горит ветер.

Горит вода.

Летит огненная женщина.

Обессиленная, с неба упала –

Чёрная ласточка.

Самосожжённая.

Удовиця

Олександра Сизевич (Слепая)

Заніміла…

Від сльоз знесилені,

Очі закрила.

Руками тонкими

Вуста затулила.

Почорніла…

Коси одтявши,

Свічку запалила.

Темною хусткою

Голову вкрила.

Скам’яніла…

Дзеркала

Простирадлами вкрила.

Склянку горілки

Хлібом накрила.

Удовиця.

З світом мертвих

Себе одружила.

В самоті

Навіки застила.

Вдова

Александра Сизевич (Слепая)

Онемела…

От слёз обессиленные,

Глаза закрыла.

Руками тонкими

Уста заслонила.

И почернела…

Косы отрезав,

Свечу зажгла.

Тёмным платком

Голову покрыла.

Окаменела…

Зеркала

Покрывалом накрыла.

Водки стакан

Хлебом накрыла.

Вдова.

Миру мёртвых

Себя посвятила.

И в одиночестве

Навеки застыла.